Чи давненько бували ви на Закарпатті? Чи взагалі коли-небудь бачили цей казковий край? Навіть, якщо бачили, ви сюди повертаєтесь і дізнаєтесь про Закарпаття щось нове. Закінчилась зима, припекло сонечко і душа проситься на природу. Знайомі порадили з'їздити на Закарпаття, я не довго думала і згодилась. Виявилось, що вартість поїздки була дешевшою, ніж коли б я самостійно вирушала в цю подорож.
Поїздка в Закарпаття
Крізь великі вікна автобуса настирливо пробивалось перше проміння. Ми покидали Львів. За містом все було сіре і мовчазне, наче теж повиростало з каменю. Наш автобус швидше біг вперед, адже їхати нам прийдеться далеко – аж на Закарпаття. Мандрівники лишень починали знайомство одне з одним.
Далі від міста, непомітно почала просинатись природа, все більше зелені на пагорбах, вологі оченята озер і кучеряві молоді дерева. Помалу пагорби переростали у пологі гори, покриті хвоєю і грабом. Здавалось, хмари ставали ближчими, а будинки й люди — меншими. Проїхали Сколе. Гори не тягнулись до неба, вони вже були там, а хмари лежали навколо вершин легким мереживом. Подорожні ожили, ділились враженнями про ще сплячі вершини.
Ми проїхали Чинадієво й опинились на рівнині. Мене не залишало відчуття, що ми просто потрапили на велетенське плато, під самі небеса, гори залишились у підніжжі, а ми зависли в небі. Може, і справді ми потрапили в інший світ, адже тут не було сірості, а навпаки дерева вгинались від цвіту, зелена трава була по коліна, повітря кишіло солодкими ароматами.
Ми прибули в Мукачево, то була перша зупинка. Наш шлях лежав до Замку-Паланок. Ми підіймались догори довгою дорогою і починалась розмова про се, про те. Мукачівський замок, як дізнались від екскурсовода, один із найцінніших історичних і воєнно-архітектурних пам'яток Закарпаття XIV-ХУІІ століть.
Нині в Мукачівському замку розміщений історичний музей. Міцні стіни замку нависали над пагорбом. З фортеці виднілось все квітуче місто. Коридори віяли холодом, підземелля дзвеніли застиглими людськими стогонами. Здавалось, як не захоче замок випустити тебе зі своїх міцних обіймів – то залишишся тут перетворюватись на одну із кам’яних скульптур.
Ми ходили гуртом, лякали одне одного в темних підземеллях, фотографувались на фоні замку, заглядали в глибоку криницю на подвір’ї. Щоб ці велетенські стіни не зробили з нас холодний камінь, ми не забарилися в Замок-Паланок і вирушили далі.
Наш шлях лежав до міста Берегово. Містечко, де більшість – неукраїнське населення, де навіть живуть за угорським часом і говорять дивною мовою. Спочатку нас повели до старого костелу, колишнього палацу і будівлі угорського університету, але в повітрі витав п’янкий запах вина, може, то від нього ми зовсім не слухали екскурсію, а жартували про витерті штани екскурсовода та про пам’ятник маленького Леніна, який не зрозуміло що робив біля приміщення замку.
Запах був невипадково, адже від ранку у місті проходив фестиваль вина. Довгі прилавки аж гнулись під дерев’яними бочками. Ми не минули жодного прилавка з вином, кожен попробував цього п’янкого трунку, вино щедро розливали й не просили за це грошей, головне пий і таки прикупи хоча б плящину. Наша компанія перепробувала майже всі сорти вин, ми знайомились з виноробами й одразу з їхнім солодким чи гірким пійлом.
Чи то від змішування різних вин, чи то від запаху печеної картоплі й смаженого на вогні м’яса – в голові приємно паморочилось. Пройшовши десь разів три туди сюди – ми вже почували себе достатньо щасливими. На ночівлю прибули в чудовий готель. Нас поселили по двох і тримісних номерах, зі всіма умовами. Дехто з нас пішов розслаблятись у сауну і басейн, це вийшло дуже дешево, адже було багато охочих.
Хтось спустився в ресторанчик смачно повечеряти, до речі, наїлась по самий зав’язок, за такі гроші у Львові хіба що мріяти про їжу можна. Всі інші попивали щойно куплене винце у комфортному номері. Потім, ближче до ночі, почався вечір знайомств... грали ігри: мафію, показуху, вірю-невірю... ходили в гості один до одного... На ранок всі попрокидались приємно змучені після продуктивного відпочинку.
Наступного дня наш шлях лежав до казкового Ужгорода. Прибувши в місто, ми одразу побачили замок, що тримаючись на скелях, звисав над містом. Вгору підіймались крученими сходами, як виявилось, на горі був не лише замок, там знаходився центр міста, який повільно спускався в іншу сторону донизу і перетинався широкою річкою.
Завітали ми в гості до Ужгородського замку. Прогулялись чудовим парком, сфотографувались зверху на пам’ятнику якійсь здоровенній птиці. У самому замку був теж музей, нам цікаво було розглядати давній одяг і знаряддя праці, жартували, що і зараз би носили такі барвисті спідниці, як там у музеї висіли.
Поблукавши старовинним замком, ми пішли на прогулянку містом. Містечко наче зійшло зі сторінок казкової книжки: старовинні будиночки, розкиданні між пагорбами, рожевий цвіт сакури й велетенські квіти магнолії в садах по всьому місту. Дорогою додому ми завітали ще у Невицький замок.
Ця мандрівка відрізнялась від всіх попередніх, бо то був зруйнований замок. Ми почали бродити між височенними мурами, серед них виходили надзвичайно цікаві фото, особливо в тих, хто насмілився вилізти на самі мури, з них відкривався чудесний краєвид на гори та річку. Від замку віяло моторошним почуттям закинутості, високі стіни, єдиним дахом для яких слугувало небо, тримали в собі багато таємниць. Ми захекані спустились вниз і побігли штурмувати найближче кафе. Там зі смаком наминали вечерю, і сміялись з тих зухвальців, які не захотіли йти дорогою, а полізли навпростець. Оце пригоди в них були.
Нарешті ми всілися в автобус і рушили. Дорогою додому всі вже були, як велика дружня сім’я, показували одне одному фото й обмінювались контактами. Обіцялись знову зібратись такою ж компанією в наступну поїздку, адже їх буде ще так багато.
Переглянувши анонси поїздок, які плануються, я вже відзначила для себе декілька цікавих, хоча в такі подорожі варто їздити навіть із-за веселої компанії, у пошуках нових знайомств і за купою позитивного настрою.