Один мій знайомий похвалився своєю відпусткою, проведеною в Індії. Мовляв, ця країна вразила його чи не найбільше з усіх відвіданих раніше. Мене це настільки зацікавило, що я вирішив зібрати якомога більше інформації про неї, та, врешті, самому організувати поїздку до цієї загадкової держави.
Подорож в Індію
Підготовка до подорожі в Індію
Дуже хотілось попрацювати над маршрутом поїздки. В Інтернеті знайшов багато інформації ким уже доводилося здійснювати такі подорожі. Усі радили подорожувати Індією в межах 200 км у день, а також обов’язково відвідати одне із семи чудес світу – Тадж-Махал.
Звісно, хотілося також покупатися в Індійському океані, але, на жаль, поєднати усі побажання в одній поїздці виявилося практично нереальним. Тому після аналізу різних маршрутів я обрав класичний – так званий «Золотий шестикутник»: Делі-Джайпур-Агра-Орчха-Кхаджурахо-Варанасі, плюс ще близько десяти місцин, куди ми мали навідатися, так би мовити, «по дорозі».
Цей маршрут був поєднанням маршрутів релігійного (не паломницького, тому що ми відвідували культові місця різних релігійних спрямувань) і архітектурного характерів.
В нашій групі було 11 осіб, тому для зручності пересування і проведення екскурсій e у нас був винайнятий мікроавтобус із водієм. Перш ніж вирушити у подорож, я усім розповів про особливості Індії.
Зрештою, з’явилася одна людина, яка спершу побажала повернути квиток, аби не їхати у країну, де панує бідність та антисанітарія. Проте цікавість перемогла і не знайшлося жодного охочого відмовитися від поїздки.
Обов’язковим етапом було знайомство з країною через відповідні листівки-пам’ятки, в яких було розписано, як себе поводити в Індії, що варто взяти в дорогу, та чого краще уникати. Такі листівки отримали усі учасники поїздки. Вилетіли ми прямим рейсом Київ-Делі.
Усі залишилися цілком задоволені й перельотом, і сервісом. Корисна інформація: Візи виробляють у Києві. Термінова - 1 день (якщо не має затримки в посольстві) - вартість 60 доларів, або звичайна за 10 днів - 40 доларів. В період грудень-лютий біля посольства великі черги, в інші періоди, кажуть, черг майже немає.
Квиток на літак бажано брати за 2 місяці до вильоту, щоб купити квиток за ціною економкласу. Вартість квитків від 450 до 650 доларів, залежно від авіакомпанії, акційних пропозицій, рейсу, часу купівлі й класу салону.
Приліт в столицю Індії — Делі. Культурний шок.
У чистому, гарному аеропорту, де ми без проблем пройшли митний і паспортний контроль, нас уже чекав гід. Щоправда, ми очікували зустріти вихідця із російськомовних країн, натомість до нас підійшов… індус. Саме він порадив нам житло. Щоправда, послуги його виявилися не відповідними його професійним навичкам.
Відразу зауважу, в Індії основний акцент робиться не на відповідності ціна-якість, а на тому як ти вмієш торгуватись. І ще, якщо ви плануватимете бізнес з індусами, пам’ятайте: чітко домовляйтесь про всі деталі, навіть такі які само собою зрозумілі.
На цьому наголошую тому, що вивчивши Індію заздалегідь, я чітко розписав власнику автобуса і ціну, і перелік послуг, за які ми не повинні будемо доплачувати. Під час подорожі декілька разів нас просили доплатити за те чи інше, але оскільки все було заздалегідь прописано, ми, звісно ж, не доплачували.
Виїхавши з території аеропорту, ми вперше в житті побачили, як два верблюди та слон повільно чимчикували вздовж дороги: усі цю подію зустріли оплесками. Ще одне, що помітили відразу – класну погоду. Тоді як у Львові було холодно, Делі нас зустріло температурою +20.
По дорозі наш гід сказав, що люди, які приїжджають в Делі, у перші дні отримують культурний шок. І вже невдовзі ми зрозуміли чому! Індійці, навіть середнього рівня достатку, не вважають за потрібне робити ремонти в себе дома, оновлювати дім меблями, технікою, іншими речами. Гарячої води здебільшого немає.
Від запропонованого нашим гідом варіанту поселення ми відмовились, оскільки в нас було безліч кращих пропозицій. Але якби ми сюди не заїхали, то побачили б лише Індію з погляду туриста, а так зіткнулися з побутом, поснідали індійською національною їжею: лєпьошкі, цвітну капусту з приправами, солодку моркву, яка від нашої також відрізняється кольором (вона червона).
Щодо житла, то воно виглядало так: 2-поверховий будиночок, до якого веде вузька вуличка. На першому поверсі була кімната, в якій була кухня, холодильник, телевізор, ліжко, стелаж. На другий поверх вела звичайна драбина і, що найдивніше, у цій верхній кімнаті не було внутрішньої стіни. Душ — без гарячої води (на питання чи є гаряча вода, нам відповідали, що є індійський душ, тобто вода, яка нагрівається протягом дня в баці).
А знаючи ціну за проживання, знову переконався, що гід вкотре запропонував неадекватну вартість. З часом зрозумів, що майже всі в Індії тобі кажуть нереальну ціну за товари, за послуги й ти починаєш торгуватись до реальнішої. Торгівля в Індії — як спорт чи азартна гра.
Також в Делі ми вперше побачили реакцію індусів на білих людей: наш гід разом зі своїм братом стояли в кімнаті й дивились як ми їмо, протягом години нічого майже не говорячи. Просто стояли та дивились. Для індусів білі люди — це дивинка: під час поїздки багато індусів хотіли з нами сфотографуватись, доторкнутись, поздороватись. Недолік той, що ціни для білих ставлять в 5-10 разів вищі, тому необхідно затрачати багато часу на торги.
Екскурсія по Делі
Екскурсія. Якщо ви зауважили, у своїй розповіді я ще жодного разу не написав, що з нами був екскурсовод. З нами був гід, який міг нам показати дорогу до одного або другого туристичного об'єкта, але досконало не міг розказати про жоден з пам'ятників.
Забігаючи наперед, скажу, що він так і не взяв з нас грошей, тому що рівень, який він міг нам запропонувати не відповідав нашим вимогам.
Загалом, за усіма прочитаними раніше відгуками туристів, тут я вкотре упевнився, що майже всі екскурсоводи в Індії вважають, що їх обов’язок тільки показати й вдвох словах розказати про пам’ятки архітектури. А навіть ті, хто має багато інформації, не проявляють ініціативи, щоб розказати щось додатково. Тому за доброго екскурсовода потрібно домовлятися окремо і цілеспрямовано.
Загальна інформація про Індію: населення 1 мільярд 200 мільйонів осіб, але це лише тих, хто зареєстрований, а якщо врахувати тих, хто ночує на вулицях, або проживає в місцях, де немає цивілізації, то напевне населення стільки, скільки й в Китаї. За словами гідів, середня зарплата - 300$, але судячи з побаченого їхнього рівня життя, це не відповідає дійсності.
В Індії дуже багато вірян різних релігій і священними для індусів є дуже велика кількість божеств. За словами гіда їх більше мільйона. Найпоширенішими є індуїзм та ісламізм, також популярними є християнство, сикхизм, буддизм, джайнізм.
Екскурсія в Храм Лакшмі-Нараяна
Першим пунктом нашої екскурсії був Храм з біло-рожевого мармуру Лакшмі-Нараяна побудований в 1622 р. Також його ще називають Бірла Мандир, як вдячність за те, що у 1933 - 1938 р. він був відреставрований на кошти, виділені сім'єю індійських олігархів, на прізвище Бірла, які, до речі, профінансували будівництво або реставрацію великих індуїстських храмів у всіх великих містах Індії.
Бірла-мандир побудований на честь Господа Вішну-Нараяни і Його дружини — богині Лакшмі. Ці божества — покровителі кохання і сімейного щастя, найпопулярніші божества індуської релігії.
Храм щорічно відвідують безліч вірян, тому що це один із найбільших храмових комплексів в Делі — столиці Індії. На території релігійного комплексу заходиться чистенький сад, в якому нам довелося зустріти бурундучків, тут літали папуги та було досить затишно.
А поруч — невідреставровані частини храмової споруди комплексу, які особливо привернули увагу. Посеред саду стояла капличка, з якої лунала індійська музика. В деяких місцях на території храму були розкидані квіти: так індуси віддають шану своїм богам. На цей храм варто виділити 1,5 години.
Екскурсія в Червоний Форт (Лал-Кіла)
Червоний Форт (Лал-Кіла) названий так через червоний пісковик, з якого збудовані його стіни. Форт був споруджений між 1639 і 1648 роками при монгольському правителі Шах-Джахані й знаменитий своїм багатством: мармуром, сріблом і золотом, а також дорогоцінною обробкою.
З роками багато скарбів зникли, а деякі оригінальні споруди були зруйновані. Те, що залишилося, дає, однак яскраве уявлення про імперію Великих Моголів в період розквіту.
Колись в Червоному форті було шість королівських палаців (махав). У Мумтаз-Махалі сьогодні знаходиться музей. Інший називається Ранг-Махал (Розмальований палац), але тільки розпис давно зник. Кхас-махал складається з трьох частин. Приміщення слугували, відповідно, для сну або молитви, а довгий зал зі стельовим і настінним розписом використовували для приймання їжі.
Син і наступник Шах-Джахана, Аурангзеб, побудував усередині форту незвичайну Моті-Масджид (Перлова мечеть). Мечеть і її двори відносно невеликі, але їх просторове рішення володіє особливою чарівністю.
Неймовірно ефектними є інтарсії з чорного мармуру на основі білого мармуру. Зараз він внесений в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На форт варто виділити близько 2 годин.
Близько 12.00 ми почали відчувати втому і голод, тому вирішили їхати в готель.
2-ий день в Індії. Індія, якою її хочуть бачити.
Індія, якою її хочуть бачити. McDonalds, PanjabiMC, офіційні резиденції державних органів влади — ось так почався наступний день. «Вчорашня» Індія і «сьогоднішня» суттєво відрізнялись.
Цього дня все було навпаки: чистота, гід, який знав свій матеріал, харчування у ресторанах, закупки в супермаркеті, сучасний торговий комплекс. Наш новий екскурсовод виявився вихідцем із Казахстану, який непогано знав російську. Він уже розказував про побачені пам’ятки значно більше, але необхідно було ставати йому додаткові запитання, оскільки самостійно він не проявляв ініціативи.
Через його пасивність ми навіть ризикували не потрапити до однієї пам’ятки архітектури, бо, на його думку, вона була закритою. На щастя, у мене були всі графіки роботи тих чи інших пам’яток. До речі, аби звикати до індійської кухні поступово, цей ранок ми почали з МакДональдсу, щоб наші шлунки чергували їжу, до якої звикли ми, та яку пропонує Індія.
Храм Гурудвари Бангла Сахіб.
Гурудвари Бангла Сахіб — храм, який я запланував відвідати, якщо залишиться вільний час і дуже радий, що ми були поруч і заїхали з самого ранку. Адже саме тут ми отримали позитиву на цілий.
Величезна біломармурова споруда — Гурудвари Бангла Сахіб, увінчана золотими цибулинками куполів. Як і у всіх сикхських святилищах, вхід сюди дозволений людям всіх віросповідань.
В інформаційному пункті, розташованому біля головного входу, нам дали капці, брошурки, безкоштовно провели екскурсію по храму, видали всім косинки, тому що кожен, хто входить у святилище, повинен прикрити голову, а його одяг — закривати ноги й плечі.
Внутрішнє оздоблення просторого головного залу виявилося скромним, за винятком відкритого центрального святилища, де художньо виконаний бронзовий купол нависає над меншим за розміром золотим куполом, під яким розтягнутий шовковий балдахін, покритий квітами.
У Гурудварах невпинно звучить релігійна музика (вокал, фісгармонія і табло), божественні звуки якої заповнюють весь комплекс. Мотиви мелодій нагадували колись популярну групу Panjabi MC. Не думав, що в храмі можна відпочивати, слухаючи музику, ритми якої мені імпонують.
Іншою визначною пам'яткою храму є величезний резервуар з водою, в якому живуть численні рибки, їдальня, де будь-який відвідувач може приєднатися до скромної трапези служителів культу, що складається з дала і чапаті, які подають три рази на добу. Наша екскурсія пролягала також маршрутом на кухню, де ми бачили процес приготування їжі на велику кількість людей (20000!!!). Нас навіть пригостили їхньою стравою. Тією їжею пригощають всіх охочих у певні години.
Президентський палац в Делі
Президентський палац — головна політична будівля Індії, резиденція президента. Будівля, яка приймала у своїх стінах найвпливовіших людей в історії. У Раштрапаті Бхаван 340 кімнат, 37 віталень, 74 приймальних і критих веранд, 18 сходів і 37 фонтанів.
Перед президентським палацом знаходиться надзвичайно гарний монгольський сад, в який ми не потрапили, бо, як з’ясувалося, доступ туди можуть мати іноземні туристи, або офіційні делегації, які попередньо надіслали запит і отримали дозвіл.
Будинок Парламенту
Будинок Парламенту — дивовижна частина архітектури, перебуваючи поблизу від Президентського Будинку. Має круглу структуру майже кілометр в діаметрі.
Ворота Індії
Ворота Індії — розташований в Нью-Делі монумент на честь індійських солдатів, загиблих в англо-афганських війнах і в роки Першої світової війни.
Гробниця Хумаюна
Одна з найбільш відомих визначних пам'яток Делі — Гробниця Хумаюна (другого імператора з династії Великих Монголів, що правила в Індії понад три сотні років).
Гробниця досить сильно нагадує побудований на кілька десятиліть пізніше знаменитий мавзолей Індії та її візитну картку — Тадж-Махал. Вона теж побудована на честь любові — тільки в цьому випадку будівництво замовляла невтішна вдова Хумаюна Хаміда-бегам. Мавзолей, виконаний з червоного пісковику, дуже величний.
Перед ним розбиті прекрасні сади, які налаштовують на урочистий і піднесений лад. До речі, саме з будівлі Гробниці Хумаюна в Індії часів Великих Моголів з'явилася традиція оточувати архітектурні витвори прекрасними садами.
Будівля Гробниці Хумаюна дуже лаконічна, виконана у двох кольорах: червоний пісковик і білий мармур — зокрема, з білого мармуру виконаний дуже великий купол мавзолею. Оздоблення білим мармуром благородно-червоної споруди надає стінам Гробниці вишукану чарівність, не порушуючи при цьому строгості будівлі в цілому.
У стінах комплексу знаходиться кілька усипальниць, які поки що відреставровані не всі. Проте це місце вже зараз одним із найкрасивіших в Делі, та й у цілому в Індії. До речі, на території історичних пам’яток, можна зустріти багато дітей. Усі вони усміхаються, махають ручками, просять сфотографуватись.
Парк Lord Garden
Після архітектурних споруд і релігійних культових місць у планах були відвідини Lord Garden - парку з гарною природою і спорудами. Тут розміщений Національний парк Бонсай з неймовірною колекцією мініатюрних дерев. В центрі саду — споруда з масивним куполом. Навпроти – мінарет, прикрашений масивним орнаментом з кольорових плиток і виписок з Корану.
Після парку ми вирішили пообідати й купити деякі продукти. Так ми вперше потрапили в сучасний торговий комплекс та побачили сучасну Індію: кафе, супермаркет, магазинчики, вхід на територію комплексу охоронявся.
Останнім пунктом нашого призначення був Кутаб-Мінар — один з двох найстаріших арабських пам'яток Індії XX століття. Будівництво башти комплексу Кутаб-Мінар закінчили лише в 1368 році. Це п'ятиповерхова вежа, три перші поверхи якої побудовані з червоного пісковику, а четвертий і п’ятий виконані із піщаника і мармуру.Також ми відвідали унікальний храм Лотоса і випадково побачили як святкують індійське весілля.
3-ий день. Поїздка з Делі до Амбера (Джайпур)
Поїздка з Делі до Амбера (Джайпур) зайняла сім з половиною годин. По дорозі ми побачили колоритну Індію: жінок вдягнутих в сарі, верблюдів, вантажні машини, які були розмальовані в різні кольори, з різними прикрасами й з різними сигналами.
Щодо останнього, то це було доволі кумедно: їхати та слухати таку собі музику від сигналів авто. До речі, наш водій виявився досить комунікабельним і майже в кожному місті знаходив собі друзів. Цей день був присвячений Джайпуру і форту Амбер.
Саме тут ми нарешті знайшли справді хорошого екскурсовода, який добре знав російську та цікаво розповідав. Нам запропонували виїхати до форту на слонах чи на верблюдах, або на джипах, тому що дорога, за розповіддю екскурсовода, мала б бути важкою.
Але ми все-таки вирішили піти пішки. Загалом, ми йшли 7-10 хвилин! (таких додаткових послуг може бути безліч, ти за них платиш, а потім розумієш, що не варто було). Натомість прогулявшись пішки, ми побачили чудові краєвиди.
Джайпур — колишня столиця Індії
Відразу після форту ми поїхали в сам Джайпур — колишню столицю Індії. До речі, коли це місто стало столицею, правитель наказав усім помалювати свої будинки в рожевий колір, тому ще Джайпур називають рожевим містом.
Обсерваторія Джантар Мантар
Джантар Мантар — обсерваторія, збудована в 1727-34 рр. Це найбільша з п'яти обсерваторій, побудованих в Індії. Інструменти для вимірювань відрізняються колосальними розмірами. Так, сонячний годинник Джантар-Мантар вважають найбільшими у світі (27 метрів впоперек).
У 1948 р. обсерваторія Джантар-Мантар оголошена національним пам'ятником. Екскурсовод нам показав, як визначається за сонячним годинником година, з точністю до хвилини, також пояснював, як за різними астрономічними спорудами складали індивідуальний гороскоп.
Міський палац в Джайпурі
Міський палац — колишній палац махараджі, що займає сьому частину обнесеного стіною стародавнього міста. Це сплав двох архітектурних стилів – раджпутського (Раджастану) і монгольського (Мугхал).
До комплексу входять Чандра Махал, храм Шрі Говинд Дев і музей. У палаці знаходиться музей з чудовими зразками костюмів і зброї, художня галерея з колекцією мініатюр та килимів.
Джайпур славиться дешевими товарами, тому в цьому місці ми хотіли зробити акцент на покупках і попросили нашого гіда показати, де можна скупитися за дешевим цінам. Схоже, він саме цього запитання і чекав! І в цьому була наша помилка. Він кинувся возити нас до своїх друзів на фабрики.
До речі, ще одна порада: у перші дні краще прицінюватись і дізнаватись, по якій ціні реально можуть продати товар, адже це може бути максимальною стартовою ціною для торгу у наступних магазинчиках, і ціни на товари можна ще у 2-3 рази знизити.
Вартість товарів тут зазвичай завищують у 3 рази, а знизити вдавалося й у 15 разів! Щоправда, для цього треба володіти інформацією, що і скільки коштує, щоби в торзі мати аргументи.
Ще одна цікава деталь: в жодному магазині немає товарів з цінниками; з часом ми зрозуміли, що ціни на продукти, воду, алкоголь вказані на упаковуванні та ця ціна фіксована. Оплачується чітко згідно із вказаними тарифами.
Палац Вітрів в Джайпурі
Хава Махал або Палац Вітрів став символом Джайпуру. Це п'ятиповерхова будівля з рожевого каменю, прикрашена колонами й балконами, була збудована в 1799 році. Хава Махал є частиною міського палацового комплексу, куди входить також побудований в кінці XIX століття Мубарак Махал, Гостьовий Палац.
Хава-Махал — п'ятиповерхове гаремне крило палацового комплексу джайпурського махараджі, побудоване з рожевого пісковику в формі вінця Крішни не пізніше 1799 року.
Фасад будівлі пронизаний 953-ма крихітними віконними отворами, які дозволяли провітрювати в спекотні дні. Звідси назва споруди - «палац вітрів». Хава-Махал- головна туристична визначна пам'ятка Джайпуру та один з найвідоміших пам'ятників раджпутської архітектури.
4-ий день. Парк Кеоладео
Перше із запланованих місць, куди ми не потрапили. Знову ранковий підйом і подорож. Оскільки вдень тут в таку пору 30 градусів тепла, найкращими є ранкові переїзди. Першим пунктом нашого призначення сьогодні був парк Кеоладео.
Приїхавши туди побачили, що ціни для іноземних туристів були в 10 разів вищими, аніж для індусів. Тому ми вирішили заїхати в інший парк, який виявився цікавішим — парк Панна. З іншого боку ми більше часу виділили на Фатехпур Сікрі (мертве місто).
Екскурсія по Фатехпур Сікрі
При в’їзді у Фатехпур Сікрі нас зустріли декілька екскурсоводів, один з яких спілкувався на досить гарній російській. Тут також хочеться розказати деякі нюанси: екскурсію нам розказував його брат англійською мовою, тоді як цей екскурсовод пішов шукати інших клієнтів.
Екскурсія була досить інформативною. Окрім того, нас відвели до продавців мармурових виробів, де продавцями були родичі екскурсовода. Той, з яким ми домовлялися про ціну за послуги екскурсовода, після екскурсії випрошував ще грошей, але пояснивши, що всі послуги мають свою ціну і ціна, яка була оплачена, вища від реальної, він поступився.
Мертве місто (Fatehpur Sikri) – це резиденція Великого Могола Акбара, заснована в 1569 р. Втративши надію зачати сина, Акбар почав шукати відомого суфійського містика шейха Саліма Чішті, в якого хотів попросити благословення. І опісля в нього таки народився син, якого назвали на честь цього шейха, на його честь збудували й це місто.
Будівлі відрізняються поєднанням традиційних індійських та індо-мусульманських зразків архітектури. Фатехпур — Сікрі з казковою швидкістю був перетворений Акбаром з пустельної височини, де бігали тільки звірі, в місто з садами та витонченими будівлями.
Місцевим майстрам дозволили надати багатьом будівлям рис, характерних для джайнскіх і індуських храмів. 16 років Фатехпур Сікрі був столицею, але з часом, коли люди почали заселятись на території навколо фортеці, і води стало невистачати, столицю знову повернули в Агру.
Агра — місто яке в Індії варто відвідати.
Цього ж дня ми переїхали в Агру на поселення. Як завжди, було достатньо порадників, що вкотре переконало мене: в Індії бронювати готель наперед не варто, тому що те, що обіцяють індуси, може кардинально відрізнятись від реального. І навіть якщо оплата за товар, послугу висока — це не гарантія якості!!!
Необхідно все побачити власними очима! Параметрами нашого вибору готелю завжди були гаряча вода, чистота, вигоди в номері. І хоча не завжди обіцяна гаряча вода була постійно, проте умови були доволі хорошими й жодних скарг не було.
День народження в Тадж Махалі
У 5 день нашої подорожі по Індії в Богдана, учасника поїздки, було День народження. Не кожен може похвалитись тим, що свій день народження святкував в одному з семи чудес Світу, а от він тепер може).
Наш готель знаходився за 15 хвилин ходьби від Тадж Махалу. Ціна вхідного квитка нас потішила: була на 230 рупій дешевшою, ніж ми очікували, тобто 750 рупій.
Окрім того, маючи квиток, можна було взяти водичку і бахіли безкоштовно. Важливо знати, що на територію Тадж Махалу не можна проносити ноутбуки, харчові продукти, сигарети. Усе це заздалегідь ми здали в камеру зберігання.
По дорозі до цих камер ми познайомилися з одною мавпочкою, яка підскочила до однієї з учасниць нашої подорожі, і вихопила із кулька, що від несподіванки дівчина упустила, банани. У Тадж Махалі найбільше вразило те, що така краса збереглася до наших днів у дуже хорошому стані. Крім того, захопила мозаїка, вирізьблена кращими ювелірами.
Тадж Махал — монумент, на березі річки Джамна. Збудований імператором Шах Джахан Мугалом, як мавзолей для своєї перської дружини Мумтаз. Будівництво зайняло 23 роки (з 1630 по 1652 рік).
Червоний форт в Агрі
Після обіду ми відвідали Червоний форт — оборонну споруду, що в епоху імперії Великих Моголів була резиденцією правителів. Розташований форт над річкою Ямуна всього у 2,5 км від Тадж-Махалу. Разом з ним Червоний форт в 1983 році був внесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Недалеко від форту розміщена й одна із найбільших мечетей не тільки в Індії, а й в Азії. Мечеть, чесно кажучи, розчарувала: по-перше, нас змусили роззутись і ходити босими по не надто чистій території мечеті. Окрім того, в нас вимагали грошей, хоча індуси відвідують мечеть безкоштовно.
Тепер з власного досвіду можу сказати, що ця споруда не варта особливої уваги, тим паче, що дорога до мечеті просто божевільна і на думку спадає хіба вислів: «змішалися у купу коні, люди». Тут такий темп життя: сотні людей, машини, велосипедисти, що складається враження, ніби от-от з кимось зіткнешся.
Гробниця Сікандра.
Тому опісля, наступний пункт нашого призначення був для нас просто раєм. Йдеться про відвідини гробниці Сікандра. Дуже вразила тиша на території парку і гробниці. Людей там дуже мало, що для Індії дивно.
На території парку гуляють борсуки, антилопи, павліни. Тут ми просто насолоджувались природою і тишею. А якщо взяти до уваги ще й архітектурні будівлі, здавалося, що ми потрапили у казку.
Півдня з нами був екскурсовод, який мав непогані знання про споруди, які ми відвідували, але англійська мова в його виконанні була настільки специфічною, що треба було здогадуватись, що він має на увазі. Наш перекладач, по кілька разів перепитувала, про що йдеться, аби пояснити це нам. А ввечері ми, звісно ж, святкували. До речі, на честь свята власник готелю зробив нам 40% знижку на їжу.
6-ий день подорожі. Гваліор.
У цей день було заплановано відвідати мінімум одне місто, а максимум — три. Дорога, якою ми пересувалися раніше, була досить доброю, але їхали ми в середньому 40-50 км/год, а от дорога до Гваліору якраз перебувала на ремонті, тобто більшість шляху ми їхали по глині та приїхали на дві години пізніше, ніж планували.
Гваліор, я вважаю найвеличнішим фортом в Індії. Сучасний вигляд форт отримав 500 років тому. Фортифікаційні споруди на цьому місці споруджувалися останні півтори тисячі років. Стара цитадель виконана з піщанику, з храмами та палацами, розташована на краю плато.
Крім того, вздовж дороги, що веде до форту, красуються стародавні джайнинські печерні храми й скульптури джайнинських святих. Також тут варто побувати в Археологічному музеї, видовбаному в скеліджайнском колосі біля підніжжя скелі. Наступного цікавою пам'яткою міста є зразок неймовірного кітчу — палац Джай Вілас, що належить місцевій керівній сім'ї Скіндіа.
7-ий день Орчха.
Уже пізно ввечері ми приїхали в Орчху і вперше не повірили, що ми досі в Індії: чистота і тиша о 23:00 на вулиці було не більше 2-3 людей. Тут ми поселились в готель із найкращими умовами проживання за всю поїздку. І що потішило найбільше – тут постійно була гаряча вода!
З моменту приїзду в Орчху інтенсивність поїздки я вирішив зменшити. Зрештою, саме так я планував від самого початку. А тому повідомлення про те, що екскурсія наступного дня розпочнеться в 10.00 усіх дуже потішило. Нарешті можна було трішки відпочити.
Загалом, цей день показав Індію такою, якою вона є в уявлені поціновувачів індійських фільмів. Колоритна, танцююча, з палацами 10-17 століття, з доброзичливими людьми у національному одязі.
Екскурсовод дуже гарно розказав про своє місто, а потім навіть зізнався, що він має у місті добрий статус, оскільки є журналістом в місцевій газеті. Після екскурсії, коли ми знову з ним зустрілись, він розказав, що знає, де ми гуляли після екскурсії, що ми купили. Тобто знає про нас геть усе!
З’ясувалось, що це настільки маленьке містечко, що будь-яка подія, наприклад приїзд нових туристів, стає загальновідомою. Орчха в буквальному перекладі - «заховане місце», безумовно відповідає своїй назві. Це покинуте середньовічне місто, колишня столиця Бундельської династії, з її храмами, закинутими палацами, що заросли бур'янами.
Водночас це справжня архітектурна цінність, забута на берегах річки Бетви. Радж Махал. Великі королівські апартаменти, підняті балкони та перехресні ходи симетрично розташовані на поверхах з усіх чотирьох сторін, а прикрашають їх вежі та павільйони з куполами.
Ці апартаменти, що виступають всередину чотирикутника на першому поверсі, належали найулюбленішим королевам. Махал Раджів Правіну — маленька, двоповерхова цегляна резиденція, побудована раджею Індраманів усередині 1670-х рр.. для своєї наложниці.
Обдарована поетеса, музикант і танцівниця Рай Правіну зачарувала монгольського імператора Акбара. Джахангір Махал. Пам'ятник Орчхі, що викликає найбільше захоплення. Був побудований Бір Сінгхом Део як монументальний привітальний дар монгольському імператору, коли у 17 столітті він прибув сюди з державним візитом.
Цей палац дивує перш за все незліченними вікнами. Будувався він 30 років, саме для візиту імператора, який тривав 2 дні. Шиш Махал (Палац Дзеркал). Побудований на початку 18 століття, за довгий час після того, як Орчха була покинута.
Шиш Махал спочатку планували як ексклюзивну сільську резиденцію для місцевого раджі — Удайт Сінгха. Побілений в один шар і позбавлений більшої частини своїх перських килимів та антикваріату, палац мало зберіг від своєї колишньої пишноти, хоча з його верхніх терас і веж, як і раніше відкриваються чудові краєвиди. Велика кількість храмів пов’язана з побожністю раджі.
Проте найпам’ятнішою подією того дня стало сучасне індійське весілля, на яке ми випадково потрапили увечері. Виглядало це так: з центру міста йшла процесія, яка супроводжувала нареченого до місця, де мало б відбуватись гуляння. Сам наречений сидів на коні. Перед усією процесією повільно їхала машина з динаміками, а позаду процесії — візок зі світломузикою та акумулятором. А з боків – жінки, які несли величезні ліхтарі. Що цікаво, що уся процесія здебільшого складалася із чоловіків, що танцювали під дискомузику. Кожних 50 метрів весільна процесія зупинялась і усі просто танцювали. Зрештою, побачивши туристів, товариство запросило і нас до танцю. Зрештою, нас запросили й до столу, але ми чемно відмовились.
8-ий день. Екскурсія по Джансі.
Зранку ми відвідали форт, який знаходиться недалеко від Орчхи — Джхансі. Побудований у 1613 році махараджою Орча Біром СінгхДео (1604-1627) значний форт Джансі (вхід 100 РУП., відео 25 РУП.; відкритий зі світанку до заходу сонця) варто відвідати заради прекрасних видів на місто з високих і масивних кам'яних парапетів. Згідно з легендою, Лакшмібаі, одна з героїнь Індійського повстання 1857 року, змогла уникнути британського полону, стрибнувши на коні з західної стіни, хоча висота стін становить не менше 20 м.
Кхаджурахо: Храми кохання.
Блискучі індуїстські храми Кхаджурахо, бездоганно відновлені після майже цілого тисячоліття занедбаності та забуття, входять до низки найвизначніших з усіх історичних монументів Індії. Широко відомі насамперед завдяки вишуканій чуттєвості та відвертому еротизму своєї скульптури, вони були побудовані між 10 і 12 століттями та є найбільшим архітектурним досягненням Чандельской династії.
Вишукана складна скульптура самих храмів, серед яких наймальовничішим є Кандарья, Махадева Вішванатха і Лакшмана. Доповнюючи красу всього ансамблю, храми ледь помітно змінюють колір протягом дня від теплого рожевого відтінку на сході сонця до білого під сонцем і знову теплого рожевого при заході.
В перший день в Кхаджурахо ми відвідали безкоштовні храми, які знаходяться на відстані десь 2-3 кілометрів від центру містечка. Це місто, як і Орчха не таке, як решта Індії: воно спокійне і дуже туристичне, де багато кафе, готелів, магазинів. Зрештою, саме тут ми дізнались реальні ціни на одяг, сувеніри... і для нас нарешті почався період закупок.
Нарешті на восьмий день подорожі ми вирішили поекспериментувати з їдою і замовили жарені гострі курячі ніжки з пивом. Висновки які я зробив після вечері: якщо їсти гостру їжу, то варто не запивати її, а заїдати, або трохи перетерпіти, поки не перестане пекти. Через те, що я не любитель гострої їжі цей досвід навіть дещо мені сподобався і тепер не так категорично ставитися до гострих страв.
Містечко Кхаджурахо на початку 20-го століття в джунглях знайшов англійський воєначальник. 2/3 усієї кількості храмів еротичного мистецтва було зосереджено в центральній частині Кхаджурахо і вхід у цю частину є платним: 250 рупій. Але ці храми значно величніші у порівнянні з рештою. Вони будувались тут для того, щоб мистецтво побуджувало жителів князівства збільшувати популяцію, аби зрештою перемогти в протистоянні з ворожими князівствами.
Парк Панна.
Парк Панна має 2 входи: один вхід до водоспаду, другий — у сам парк. Нам вдалося потрапити до водоспаду, навколо, якого була прекрасна природа з великою кількістю мавп.
Дорога до Варанасі була просто жахливою – у прямому значенні яма на ямі. Також у нас була зупинка в одному кафе. Ціни нас потішили. Але ненадовго: нам сказали, що ці ціни неправильні та дали зовсім інше меню зі значно вищими націнками. Ми відмовились від такої «гостинності». До Варанасі прибули вночі.
10-ий день. Варанасі.
У Варанасі я перестав вести нотатки про поїздку, оскільки був дещо спустошений. Причина проста: я побачив зовсім не те, на що сподівався. Тут ми планували провести найбільше часу, але вже через кілька годин перебування захотілось втекти.
Вважається, що місто Варанасі — перше місто на Землі, побудоване ще богами. Згідно з індуїстським епосом, з цього місця почалося створення всесвіту. Пізніше боги жили у Варанасі разом з людьми, потім Вони пішли до Гімалаїв.
Це улюблене місто як Брахми, так і Шиви. Як усе було насправді — достеменно невідомо. Факт той, що місто дуже древнє, і це справді сильно відчувається. Згідно з археологічними даними, це старе місто — із числа безперервно населених. Дивлячись на Гати Варанасі, відчуваєш вічність і Шиву, повелителя часу.
Археологи знаходили в Варанасі фундаменти будівель, збудованих понад 4000 років тому. Воно завжди приваблювало численних паломників, а також було найважливішим законодавчим центром індуїстських ритуалів і традицій. З безлічі храмів Варанасі можна виділити Вішванатх, храми Дурги й Тулсі-Манас, а також храм Бхарат-Мата.
З колекціями старовинних скульптур, картин, монет, манускриптів та особистими речами колишніх правителів можна ознайомитися, відвідавши музей в університеті й у форті Рамнагар. Гати (місця для здійснення ритуального обмивання) є однією з найцікавіших пам'яток Варанасі. Тут їх понад сто — місць, де до вод вічного Гангу можна спуститися спеціальними сходами.
Життя на березі Ганги не припиняється ні на хвилину — тисячі та тисячі людей приїжджають сюди, щоб "змити" свої гріхи в її священних водах. Далі знаходяться Гати: Асі, Барнасангам, а також Харішчандра Гхат, де відбувається кремація небіжчиків.
Найкращим часом для обмивання у гхатах вважають повний місяць. Головний храм у Варанасі — Шива-Вішванатха — присвячений Шиві в іпостасі Господа Всесвіту. На жаль, вхід для європейців заборонений, але храм і навіть вівтарну частину можна оглянути з майданчика, який піднятий над стіною храму.
Згодом я зрозумів, чому в мене виникло таке спустошення. Це було пов’язано з тим, що це місто треба оглядати правильно. Є певні організаційні моменти, які дуже важко виконати для групи із більше ніж 5 осіб. І навіть, якщо його правильно дивитись, це може налякати, бо не кожен, хто їде подивитись на романтичну Індію, готовий побачити, як спалюють мертвих і попіл розвіюють над річкою.
А потім у тій же річці купаються і люди, і корови, тут чистять зуби, перуть одяг. А померлих людей, у сімей яких немає грошей на купівлю дров для спалення, просто кидають в Ганг. Найголовніше, що це місто — з населенням близько 4 мільйонів, а тому до усього тут ще й дуже шумно.
А ще по місту можна було побачити озброєних людей з рушницями. Кожного вечора на березі Гангу проводилась церемонія. Для того, щоб побачити дійство, необхідно було плисти на човні. Ми теж не могли цього пропустити. Таких човнів, як наш було десь 50 і все із туристами з різних країн.
Лохотрон по-індійськи. Розкажу ще одну кумедну історію, що трапилася зі мною у цей день. Я вирішив погуляти містом. Але зайшов надто далеко і звернувся до рікші, щоб той відвіз мене за вказаною адресою. Ми домовились про ціну 20 рупій (3,5 грн). Провіз мене рікша метрів 200 і показує готель з такою ж назвою, що і мій. Я йому кажу: мене не цікавить готель з аналогічною назвою, а цікавить готель який вказаний на візитці. Проїхавши ще 300 метрів, я зрозумів, що рікша і не намагається знайти мій готель. Спробував розказати йому, що він не туди їде. Тоді рікша спитав у перехожих, де та вулиця і той готель. Ну нарешті, подумав я. Але тут рікша ставить мене перед фактом, що готель надто далеко і за 20 рупій він мене не повезе, захотів 100 рупій, що на мою думку було завищеною ціною — я відмовився. Своєю чергою він захотів 20 рупій за те, що він мене відвіз до цього місця. «No Hotel - No 20 rupee. Yes hotel – Yes 20 rupee», - пояснював я. Вирушив я до готелю самотужки, по дорозі розпитуючи про вартість проїзду. Двоє рікшей мені сказали таку ж ціну - 100 рупій, а третій назвав реальнішу - 50 рупій, на яку я погодився. Але і тут виявилось не все так просто. Проїхавши півдороги, рікша сказав, що дорога далека і ціна має бути 100 рупій, я відразу ж відмовився і лише тоді рікша погодився довезти за 50 рупій. Доїхавши до готелю, він почав випрошувати ще 10 рупій. Хоча реальна вартість проїзду мала бути лише 40 рупій.
І ще одне. У цьому місті нам знову трапився добрий екскурсовод, який навіть інколи торгувався для нас, а інколи й пропонував своїх знайомих для придбання якихось товарів чи послуг по дещо завищених цінах.
Так, одного вечора він запропонував завести нас на фабрику, де продається шовк нібито за цінами виробника. Через 2 дні ті ж товари ми бачили в магазині у 2-3 рази дешевшими. Надалі для нас показником цін стала вартість мармурових слоників середнього розміру. Від неї ми майже завжди відштовхувались під час майбутніх покупок.
11 день. Сарнах.
Проводжання в Непал двох наших туристок) Замість 3 днів перебування в Варанасі вирішили тут бути на день менше, а додатковий день виділити на Агру. А перед цим ми ще планували заїхати в культове місце буддистів. Що тут нас дуже потішило, це дешеві сувеніри.
В Сарнаху знаходиться Археологічний музей, що містить велику колекцію скульптур з Сарнатха і його околиць. Тут зберігається і левова капітель Ашоки, і скульптури, що належать до періоду Мауро, Гуптів і Кушанскої імперії.
Дхармараджіка Ступа. В основі ступи лежить зелена мармурова скринька, повна людських кісток і цінних предметів, у тому числі перлів і золотих пластин. Вважається, що ця ступа також зазначає місце проповіді Будди. Споруду ступи відносять до періоду правління Ашоки у 3 ст. до н. е., але після цього її шість разів перебудовували, останній раз в 12 столітті.
Неподалік розташований джайнський храм традиції Дігамбар (одягнених небом) 1824 року побудови. Храм Мулагандхакуті — це сучасний храм, побудований Товариством Махабодхі в 1931 році. Срібна скринька у храмі, подейкують, містить справжні реліквії Будди. Храм має цікаві фрески, що зображують життя Будди, роботи відомого японського художника, виконані в 1936 році.
Поруч з храмом росте дерево Бодхи, пересаджене зі Шрі-Ланки. Воно є нащадком того дерева, під яким сидів Будда в Бод Гайї, коли досяг просвітління. ДочкаАшоки відвезла паростки дерева Будди на Шрі Ланку, а потім відростки цейлонського дерева були висаджені тут.
Також тут знаходяться ще 5 сучасних буддійських храмів: китайський, тибетський, бірманська, японський і тайський. Ступа Дхамек — стародавній пам'ятник буддійської архітектури. За переказами, саме тут Будда виголосив свою першу проповідь після досягнення просвітління, тим самим запустивши Колесо дхарми.
На відзначення цієї події імператор Ашока спорудив тут одну з найраніших ступ у 249 р. до н. е. Від цієї споруди нині залишилися лише нечисленні рельєфи. Теперішня будівля зведена на поч. VI ст. н. е.. Її висота 43.6 м, діаметр - 28 метрів.
Після музеїв ми поїхали на автостанцію, щоб посадити в автобус двох дівчат, які мали продовжити подорож до Непалу, а ми — повертатись до Делі. До речі, для них ми зробили візи для в’їзду на територію Індії двічі, що є обов’язковим для подорожі: Індія-Непал-Індія.
12-13 день. Повернення в Агру.
Цього разу ми приїхали в Агру уже як свої. Уже в готелі та в магазинах торг починали не з початкових цін, попередньо пропонованих нам, а з цін, до яких ми доторгувались. Нам в готелі відразу ж включили гарячу воду, ми збили ціну ще на кілька рупій, що стало у 2 рази дешевшим від початкової ціни.
В магазинах ми казали ціни, за які ми купляли товари й нам пропонували ті самі умови, або навіть вигідніші. Дійшло до того, що моторікша з нас взяв 10 рупій за 4 кілометри, що менш як 2 грн, але за умови, що ми відвідаємо 2 магазини.
В магазинах ми сторговувались за досить вигідними цінами, настільки, що продавці, коли заходили інші туристи: поляки, американці, просили нас голосно не говорити, аби інші не почули за якими цінами нам продають.
14 день. Враджа.
Ось наш останній день в Індії. Через інформаційне, культурне та емоційне перенасичення у цей день ми вже не дуже звертали увагу на пам’ятки, уже не хотіли екскурсоводів. Просто хотілось походити та пофотографувати ту красу, з якою прощались.
В останній день ми побували тут: Враджа — це назва області, де 5200 років тому Крішна творив свої земні діяння. Враджа — це коло діаметром приблизно 60 км. У центрі Враджі знаходиться Вриндаван (Вріндабан), священний ліс, де Крішна танцював танець раса, в якому проявилася найвища любов Бога до Своїх творінь.
У Враджі Бог показав, що він — Любов, Гра, Насолода. Крім Вріндавана у Враджі є священний пагорб Говардхан, на схилах якого Крішна пас корів, пагорб Нандаграм, де Він жив з батьками, і пагорб Варшаві, де жила Радга.
Матхура — древнє місто Індії, одне із семи священних її міст, найбільший центр паломництва. В давнину Матхура було центром буддизму, з двадцятьма монастирями й трьома тисячами ченців, що проживали там. Але протягом VIII ст. буддизм почав витіснятися індуїзмом.
Вріндаван називають «містом 5000 храмів» - за деякими підрахунками, це число храмів, що існують у місті, більшість з яких присвячені поклонінню Радга-Крішні. Вріндавана є святим місцем паломництва для послідовників вайшнавізму та індуїзму в цілому. У крішнаїзмі Вріндавана вважається священним місцем.
Завершення подорожі в Індію.
В останній день подорожі ми використали те, що нас навчила Індія)): щоб повечеряти, хотіли зупинитись в кафе, яке б за цінами не було дорогим. В першому кафе нам дуже довго підшуковували меню, а на наше зауваження, що за такими цінами ми не будемо їсти, не запропонували іншого меню. Тому ми пішли далі.
Зупинились у подібному кафе з подібними цінами, і я просто підійшов до барної стійки, взяв меню іншого кольору, де ціни в середньому у 2 рази були дешевшими. Перепитавшись чи «вигідне» меню актуальне й отримавши стверджувальну відповідь, ми замовили собі бажані страви.
Роздуми після поїздки: Після поїздки терміном у 2 тижні, я дуже уважно проаналізував усе побачене. Маршруту вирішив надалі виключити із плану Варанасі та додати у маршрут Гоа. Якщо в майбутньому організувати схожу поїздку, планую зробити це наприкінці лютого на 14-20 днів. За прогнозами маршрут на 50% оновиться і вдосконалиться. Якщо буде бажання 10-15 людей — така поїздка обов’язково відбудеться. Зголошуйтесь!