Блискучі індуїстські храми Кхаджурахо, бездоганно відновлені після майже цілого тисячоліття занедбаності й забуття, входять до низки найвизначніших з усіх історичних монументів Індії.
Індія
Перейти до частини 5 (6-7-ий день). Гваліор. Орчха.
8-ий день Джансі.Кхаджурахо: Храми кохання.
Зранку ми відвідали форт, який знаходиться недалеко від Орчхи — Джхансі. Побудований у 1613 році махараджею Орча Біром СінгхДео (1604-1627) значний форт Джансі (вхід 100 РУП., відео 25 РУП.; відкритий зі світанку до заходу сонця) варто відвідати заради прекрасних видів на місто з високих і масивних кам'яних парапетів. Згідно з легендою, Лакшмібаі, одна з героїнь Індійського повстання 1857 року, змогла уникнути британського полону, стрибнувши на коні з західної стіни, хоча висота стін становить не менше 20 м.
Блискучі індуїстські храми Кхаджурахо, бездоганно відновлені після майже цілого тисячоліття занедбаності й забуття, входять до низки найвизначніших з усіх історичних монументів Індії. Широко відомі насамперед завдяки вишуканій чуттєвості та відвертому еротизму своєї скульптури, вони були побудовані між 10 і 12 століттями та є найбільшим архітектурним досягненням Чандельскої династії. Вишукана складна скульптура самих храмів, серед яких наймальовничішим є Кандарья, Махадева Вішванатха і Лакшмана. Доповнюючи красу всього ансамблю, храми ледь помітно змінюють колір протягом дня від теплого рожевого відтінку на сході сонця до білого під сонцем і знову теплого рожевого при заході. В перший день в Кхаджурахо ми відвідали безкоштовні храми, які знаходяться на відстані десь 2-3 кілометрів від центру містечка. Це місто, як і Орчха не таке, як решта Індії: воно спокійне і дуже туристичне, де багато кафе, готелів, магазинів. Зрештою, саме тут ми дізнались реальні ціни на одяг, сувеніри... і для нас нарешті почався період закупок. В кафе також можна було торгуватись, що ми й успішно робили. На восьмий день подорожі торгування для нас стало своєрідним змаганням: хто зможе більше «збити» ціну.
9-ий день. Кхаджурахо. Парк Панна.
Містечко Кхаджурахо на початку 20-го століття в джунглях знайшов англійський воєначальник. 2/3 усієї кількості храмів еротичного мистецтва було зосереджено в центральній частині Кхаджурахо і вхід у цю частину є платним: 250 рупій. Але ці храми значно величніші у порівнянні з рештою. Вони будувались тут для того, щоб мистецтво пробуджувало жителів князівства збільшувати популяцію, аби зрештою перемогти в протистоянні з ворожими князівствами. Парк Панна має 2 входи: один вхід до водоспаду, другий — у сам парк. Нам вдалося потрапити до водоспаду, навколо, якого була прекрасна природа з великою кількістю мавп. Дорога до Варанасі була просто жахливою – у прямому значенні яма на ямі. Також у нас була зупинка в одному кафе. Ціни нас потішили. Але ненадовго: нам сказали, що ці ціни неправильні та дали зовсім інше меню зі значно вищими націнками. Ми відмовились від такої «гостинності». До Варанасі прибули вночі.
10-ий день. Варанасі.
У цьому місті я перестав вести нотатки про поїздку, оскільки був дещо спустошений. Причина проста: я побачив зовсім не те, на що сподівався. Тут ми планували провести найбільше часу, але вже через кілька годин перебування захотілось втекти. Вважається, що місто Варанасі — перше місто на Землі, побудоване ще богами. Згідно з індуїстським епосом, з цього місця почалося створення всесвіту. Пізніше боги жили у Варанасі разом з людьми, потім Вони пішли до Гімалаїв. Це улюблене місто як Брахми, так і Шиви. Як усе було насправді — достеменно невідомо. Факт той, що місто дуже древнє, і це справді сильно відчувається. Згідно з археологічними даними, це старе місто — із числа безперервно населених. Дивлячись на Гати Варанасі, відчуваєш вічність і Шиву, повелителя часу. Археологи знаходили в Варанасі фундаменти будівель, збудованих понад 4000 років тому. Воно завжди приваблювало численних паломників, а також було найважливішим законодавчим центром індуїстських ритуалів і традицій. З безлічі храмів Варанасі можна виділити Вішванатх, храми Дурги й Тулсі-Манас, а також храм Бхарат-Мата. З колекціями старовинних скульптур, картин, монет, манускриптів та особистими речами колишніх правителів можна ознайомитися, відвідавши музей в університеті й у форті Рамнагар. Гати (місця для здійснення ритуального обмивання) є однією з найцікавіших пам'яток Варанасі. Тут їх більш як сто — місць, де до вод вічного Гангу можна спуститися спеціальними сходами. Життя на березі Ганги не припиняється ні на хвилину — тисячі й тисячі людей приїжджають сюди, щоб "змити" свої гріхи в її священних водах. Далі знаходяться Гати: Асі, Барнасангам, а також Харішчандра Гхат, де відбувається кремація небіжчиків. Найкращим часом для обмивання у гхатах вважають повний місяць. Головний храм у Варанасі — Шива-Вішванатха — присвячений Шиві в іпостасі Господа Всесвіту. На жаль, вхід для європейців заборонений, але храм і навіть вівтарну частину можна оглянути з майданчика, який піднятий над стіною храму.
Згодом я зрозумів, чому в мене виникло таке спустошення. Це було пов’язано з тим, що це місто треба оглядати правильно. Є певні організаційні моменти, які дуже важко виконати для групи із більше ніж 5 осіб. І навіть, якщо його правильно дивитись, це може налякати, бо не кожен, хто їде подивитись на романтичну Індію, готовий побачити, як спалюють мертвих і попіл розвіюють над річкою. А потім у тій же річці купаються і люди, і корови, тут чистять зуби, перуть одяг. А померлих людей, у сімей яких немає грошей на купівлю дров для спалення, просто кидають в Ганг. Найголовніше, що це місто — з населенням близько 4 мільйонів, а тому до усього тут ще й дуже шумно. А ще по місту можна було побачити озброєних людей з рушницями. Кожного вечора на березі Гангу проводилась церемонія. Для того, щоб побачити дійство, необхідно було плисти на човні. Ми теж не могли цього пропустити. Таких човнів, як наш було десь 50 і все із туристами з різних країн. Лохотрон по-індійськи Розкажу ще одну кумедну історію, що трапилася зі мною у цей день. Я вирішив погуляти містом. Але зайшов надто далеко і звернувся до рікші, щоб той відвіз мене за вказаною адресою. Ми домовились про ціну 20 рупій (3,5 грн). Провіз мене рікша метрів 200 і показує готель з такою ж назвою, що і мій. Я йому кажу: мене не цікавить готель з аналогічною назвою, а цікавить готель який вказаний на візитці. Проїхавши ще 300 метрів, я зрозумів, що рікша і не намагається знайти мій готель. Спробував розказати йому, що він не туди їде. Тоді рікша спитав у перехожих, де та вулиця і той готель. Ну нарешті, подумав я. Але тут рікша ставить мене перед фактом, що готель надто далеко і за 20 рупій він мене не повезе, захотів 100 рупій, що на мою думку було завищеною ціною — я відмовився. Своєю чергою він захотів 20 рупій за те, що він мене відвіз до цього місця. «No Hotel - No 20 rupee. Yes hotel – Yes 20 rupee», - пояснював я. Вирушив я до готелю самотужки, по дорозі розпитуючи про вартість проїзду. Двоє рікшей мені сказали таку ж ціну - 100 рупій, а третій назвав реальнішу - 50 рупій, на яку я погодився. Але і тут виявилось не все так просто. Проїхавши півдороги, рікша сказав, що дорога далека і ціна має бути 100 рупій, я відразу ж відмовився і лише тоді рікша погодився довезти за 50 рупій. Доїхавши до готелю, він почав випрошувати ще 10 рупій. Хоча реальна вартість проїзду мала бути лише 40 рупій. І ще одне. У цьому місті нам знову трапився добрий екскурсовод, який навіть інколи торгувався для нас, а інколи й пропонував своїх знайомих для придбання якихось товарів чи послуг по дещо завищених цінах. Так, одного вечора він запропонував завести нас на фабрику, де продається шовк нібито за цінами виробника. Через 2 дні ті ж товари ми бачили в магазині у 2-3 рази дешевшими. Надалі для нас показником цін стала вартість мармурових слоників середнього розміру. Від неї ми майже завжди відштовхувались під час майбутніх покупок.
11 день. Сарнах.
Проводжання в Непал двох наших туристок) Замість 3 днів перебування в Варанасі вирішили тут бути на день менше, а додатковий день виділити на Агру. А перед цим ми ще планували заїхати в культове місце буддистів. Що тут нас дуже потішило, це дешеві сувеніри. В Сарнаху знаходиться Археологічний музей, що містить велику колекцію скульптур з Сарнатха і його околиць. Тут зберігається і левова капітель Ашоки, і скульптури, що належать до періоду Мауро, Гуптів і Кушанскої імперії. Дхармараджіка Ступа. В основі ступи лежить зелена мармурова скринька, повна людських кісток і цінних предметів, у тому числі перлів і золотих пластин. Вважається, що ця ступа також зазначає місце проповіді Будди. Споруду ступи відносять до періоду правління Ашоки у 3 ст. до н. е., але після цього її шість разів перебудовували, останній раз в 12 столітті. Неподалік розташований джайнський храм традиції Дігамбар (одягнених небом) 1824 року побудови. Храм Мулагандхакуті — це сучасний храм, побудований Товариством Махабодхі в 1931 році. Срібна скринька у храмі, подейкують, містить справжні реліквії Будди. Храм має цікаві фрески, що зображують життя Будди, роботи відомого японського художника, виконані в 1936 році. Поруч з храмом росте дерево Бодхи, пересаджене зі Шрі-Ланки. Воно є нащадком того дерева, під яким сидів Будда в Бод Гайї, коли досяг просвітління. Дочка Ашоки відвезла паростки дерева Будди на Шрі Ланку, а потім відростки цейлонського дерева були висаджені тут. Також тут знаходяться ще 5 сучасних буддійських храмів: китайський, тибетський, бірманська, японський і тайський. Ступа Дхамек — стародавній пам'ятник буддійської архітектури. За переказами, саме тут Будда виголосив свою першу проповідь після досягнення просвітління, тим самим запустивши Колесо дхарми. На відзначення цієї події імператор Ашока спорудив тут одну з найраніших ступ у 249 р. до н. е. Від цієї споруди нині залишилися лише нечисленні рельєфи. Чинна будівля зведена на поч.VI ст. н. е.. Її висота 43.6 м, діаметр - 28 метрів. Після музеїв ми поїхали на автостанцію, щоб посадити в автобус двох дівчат, які мали продовжити подорож до Непалу, а ми — повертатись до Делі. До речі, для них ми зробили візи для в’їзду на територію Індії двічі, що є обов’язковим для подорожі: Індія — Непал — Індія.
12-13 день. Повернення в Агру.
Цього разу ми приїхали в Агру уже як свої. Уже в готелі та в магазинах торг починали не з початкових цін, попередньо пропонованих нам, а з цін, до яких ми доторгувались. Нам в готелі відразу ж включили гарячу воду, ми збили ціну ще на кілька рупій, що стало у 2 рази дешевшим від початкової ціни. В магазинах ми казали ціни, за які ми купляли товари й нам пропонували ті самі умови, або навіть вигідніші. Дійшло до того, що моторікша з нас взяв 10 рупій за 4 кілометри, що менше ніж 2 грн, але за умови, що ми відвідаємо 2 магазини. В магазинах ми сторговувались за досить вигідними цінами, настільки, що продавці, коли заходили інші туристи: поляки, американці, просили нас голосно не говорити, аби інші не почули за якими цінами нам продають. 14 день Повернення в Делі. Ось наш останній день в Індії. Через інформаційне, культурне та емоційне перенасичення у цей день ми вже не дуже звертали увагу на пам’ятки, уже не хотіли екскурсоводів. Просто хотілось походити та пофотографувати ту красу, з якою прощались. В останній день ми побували тут: Враджа — це назва області, де 5200 років тому Крішна творив свої земні діяння. Враджа — це коло діаметром приблизно 60 км. У центрі Враджі знаходиться Вриндаван (Вріндабан), священний ліс, де Крішна танцював танець раса, в якому проявилася найвища любов Бога до Своїх творінь. У Враджі Бог показав, що він — Любов, Гра, Насолода. Крім Вріндавана у Враджі є священний пагорб Говардхан, на схилах якого Крішна пас корів, пагорб Нандаграм, де Він жив з батьками, і пагорб Варшаві, де жила Радга. Матхура — древнє місто Індії, одне із семи священних її міст, найбільший центр паломництва. В давнину Матхура було центром буддизму, з двадцятьма монастирями та трьома тисячами ченців, що проживали там. Але протягом VIII ст. буддизм почав витіснятися індуїзмом. Вріндаван називають «містом 5000 храмів» - за деякими підрахунками, це число храмів, що існують у місті, більшість з яких присвячені поклонінню Радга-Крішні. Вріндавана є святим місцем паломництва для послідовників вайшнавізму та індуїзму в цілому. У крішнаїзмі Вріндавана вважається священним місцем.
В останній день подорожі ми використали те, що нас навчила Індія)): щоб повечеряти, хотіли зупинитись в кафе, яке б за цінами не було дорогим. В першому кафе нам дуже довго підшуковували меню, а на наше зауваження, що за такими цінами ми не будемо їсти, не запропонували іншого меню. Тому ми пішли далі. Зупинились у подібному кафе з подібними цінами, і я просто підійшов до барної стійки, взяв меню іншого кольору, де ціни в середньому у 2 рази були дешевшими. Перепитавшись чи «вигідне» меню актуальне та отримавши стверджувальну відповідь, ми замовили собі бажані страви. Роздуми після поїздки: Після поїздки терміном у 2 тижні, я дуже уважно проаналізував усе побачене. Маршруту вирішив надалі виключити із плану Варанасі та додати у маршрут Гоа. Якщо в майбутньому організувати схожу поїздку, планую зробити це наприкінці лютого на 14-20 днів. За прогнозами маршрут на 50% оновиться і вдосконалиться. Якщо буде бажання 10-15 людей — така поїздка обов’язково відбудеться. Зголошуйтесь!
Наші популярні тури: