Наш літак прилетів на півгодини швидше, аніж було заплановано. Загалом, політ тривав п’ять з половиною годин. Уже в 2.30 за місцевим часом ми були в Делі. До речі, український і індійський часові пояси відрізняються на три з половиною години. Перше враження - дуже позитивне.

Подорож в Індію

Перейти до вступної частини

 

1-ий день. Делі. Культурний шок.

Наш літак прилетів на півгодини швидше, аніж було заплановано. Загалом, політ тривав п’ять з половиною годин. Уже в 2.30 за місцевим часом ми були в Делі. До речі, український і індійський часові пояси відрізняються на три з половиною години. Перше враження - дуже позитивне. В аеропорту можна було проїхатись на Free Car, або пройтись по бігучій доріжці.

 

У чистому, гарному аеропорту, де ми без проблем пройшли митний і паспортний контроль, нас уже чекав гід. Щоправда, ми очікували зустріти вихідця із російськомовних країн, натомість до нас підійшов… індус. Саме він порадив нам житло. Щоправда, послуги його виявилися не выдповыдними його професыйним навичкам. Відразу зауважу, в Індії основний акцент робиться не на відповідності ціна-якість, а на тому як ти вмієш торгуватись. І ще, якщо ви плануватимете бізнес з індусами, пам’ятайте: чітко домовляйтесь про всі деталі, навіть такі які само собою зрозумілі. На цьому наголошую тому, що вивчивши Індію заздалегідь, я чітко розписав власнику автобуса і ціну, і перелік послуг, за які ми не повинні будемо доплачувати. Під час подорожі декілька разів нас просили доплатити за те чи інше, але оскільки все було заздалегідь прописано, ми, звісно ж, не доплачували. Виїхавши з території аеропорту, ми вперше в житті побачили, як два верблюди і слон повільно чимчикували вздовж дороги: усі цю подію зустріли оплесками. Ще одне, що помітили відразу – класну погоду. Тоді як у Львові було холодно, Делі нас зустріло температурою +20. По дорозі наш гід сказав, що люди, які приїжджають в Делі, у перші дні отримують культурний шок. І вже невдовзі ми зрозуміли чому! Індійці, навіть середнього рівня достатку, не вважають за потрібне робити ремонти в себе дома, оновлювати дім меблями, технікою, іншими речами. Гарячої води здебільшого немає.

 

Від запропонованого нашим гідом варіанту поселення ми відмовились, оскільки в нас було безліч кращих пропозицій. Але якби ми сюди не заїхали, то побачили б лише Індію з погляду туриста, а так зіткнулися з побутом, поснідали індійською національною їжею: лєпьошкі, цвітну капусту з приправами, солодку моркву, яка від нашої також відрізняється кольором (вона червона). Щодо житла, то воно виглядало так: 2-поверховий будиночок, до якого веде вузька вуличка. На першому поверсі була кімната, в якій була кухня, холодильник, телевізор, ліжко, стелаж. На другий поверх вела звичайна драбина і, що найдивніше, у цій верхній кімнаті не було внутрішньої стіни. Душ - без гарячої води (на питання чи є гаряча вода, нам відповідали, що є індійський душ, тобто вода, яка нагрівається протягом дня в баці). А знаючи ціну за проживання, знову переконався, що гід вкотре запропонував неадекватну вартість. З часом зрозумів, що майже всі в Індії тобі кажуть нереальну ціну за товари, за послуги і ти починаєш торгуватись до реальнішої. Торгівля в Індії - як спорт чи азартна гра. Також в Делі ми вперше побачили реакцію індусів на білих людей: наш гід разом із своїм братом стояли в кімнаті і дивились як ми їмо, протягом години нічого майже не говорячи. Просто стояли і дивились. Для індусів білі люди - це диковинка: під час поїздки багато індусів хотіли з нами сфотографуватись, доторкнутись, поздороватись. Недолік той, що ціни для білих ставлять в 5-10 разів вищі, тому необхідно затрачати багато часу на торги. Екскурсія. Якщо ви зауважили, у своїй розповіді я ще жодного разу не написав, що з нами був екскурсовод. З нами був гід, який міг нам показати дорогу до одного або другого туристичного об'єкту, але досконало не міг розказати про жоден з пам'ятників. Забігаючи наперед, скажу, що він так і не взяв з нас грошей, тому що рівень, який він міг нам запропонувати не відповідав нашим вимогам. Загалом, за усіма прочитаними раніше відгуками туристів, тут я вкотре упевнився, що майже всі екскурсоводи в Індії вважають, що їх обов’язок тільки показати і вдвох словах розказати про пам’ятки архітектури. А навіть ті, хто має багато інформації, не проявляють ініціативи, щоб розказати щось додатково. Тому за доброго екскурсовода потрібно домовлятися окремо і цілеспрямовано. Загальна інформація про Індію: населення 1 мільярд 200 мільйонів осіб, але це лише тих, хто зареєстрований, а якщо врахувати тих, хто ночує на вулицях, або проживає в місцях, де немає цивілізації, то напевне населення стільки, скільки і в Китаї. За словами гідів, середня зарплата - 300$, але судячи з побаченого їхнього рівня життя, це не відповідає дійсності. В Індії дуже багато віруючих різних релігій і священними для індусів є дуже велика кількість божеств. За словами гіда їх більше мільйона. Найбільш поширенішими є індуізм та ісламізм, також популярними є християнство, сикхизм, буддизм, джайнізм.

Першим пунктом нашої екскурсії був Храм з біло-рожевого мармуру Лакшмі-Нараяна побудований в 1622 р. Також його ще називають Бірла Мандир, як вдячність за те, що у 1933-38р. він був відреставрований на кошти, виділені сім'єю індійських олігархів на прізвище Бірла, які, до речі, профінансували будівництво або реставрацію великих індуїстських храмів у всіх великих містах Індії. Бірла-мандир побудований на честь Господа Вішну-Нараяни і Його дружини - богині Лакшмі. Ці божества - покровителі кохання і сімейного щастя, найпопулярніші божества індуської релігії. Храм щорічно відвідують безліч віруючих, тому що це один із найбільших храмових комплексів в Делі - столиці Індії. На території релігійного комплексу заходиться чистенький сад, в якому нам довелося зустріти бурундучків, тут літали папуги і було досить затишно. А поруч - невідреставровані частини храмової споруди комплексу, які особливо привернули увагу. Посеред саду стояла капличка, з якої лунала індійська музика. В деяких місцях на території храму були розкидані квіти: так індуси віддають шану своїм богам. На цей храм варто виділити 1,5 години.

 

Червоний Форт (Лал-Кіла) названий так через червоний пісковик, з якого збудовані його стіни. Форт був споруджений між 1639 і 1648 роками при могольскому правителі Шах-Джахані і знаменитий своїм багатством: мармуром, сріблом і золотом, а також дорогоцінною обробкою. З роками багато скарбів зникли, а деякі оригінальні споруди були зруйновані. Те, що залишилося, дає тим не менш яскраве уявлення про імперію Великих Моголів в період розквіту. Колись в Червоному форті було шість королівських палаців (махав). У Мумтаз-Махалі сьогодні знаходиться музей. Інший називається Ранг-Махал (Розписний палац), але тільки розпис давно зник. Кхас-махал складається з трьох частин. Приміщення слугували, відповідно, для сну або молитви, а довгий зал із стельовим і настінним розписом використовували для прийому їжі. Син і наступник Шах-Джахана, Аурангзеб, побудував усередині форту незвичайну Моті-Масджид (Перлова мечеть). Мечеть і її двори відносно невеликі, але їх просторове рішення володіє особливою чарівністю. Неймовірно ефектними є інтарсії з чорного мармуру на основі білого мармуру. Зараз він внесений в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На форт варто виділити біля 2 годин.

 

Близько 12.00 ми почали відчувати втому і голод, тому вирішили їхати в готель.

 

Перейти до Частини 2 2-ий день. Індія, якою її хочуть бачити.